Антоніна Кузменюк

akuzВишивка полонила її серце з дитячих літ й з роками стала справою життя. У доробку майстрині-вишивальниці Антоніни Кузменюк -рушники, інони, картини, килими, подушечни, наволочки.
Народилася талановита вишивальниця на Шумщині, тоді ще в Дедеркальському районі, в с.Гриньківці, у багатодітній родині. А потрапила до Шумська, коли її чоловіка Івана, після закінчення навчання в Івано-Франківкій школі міліції, направили сюди на роботу.
Про перші ази вишиття згадує з теплом у серці. – Моя сестра вишивала, і біля неї я собі навчилася, – каже Антоніна Сергіївна. Спочатку не дуже виходило, проте сестра сказала: «Не лінуйся, вишивай». Ось навчилася.
Вишивка – вид мистецтва, яке існує з давніх часів. А вишитий рушник на стіні – український народний звичай. Ідучи у невістки у Матвіївці (звідки родом чоловік), Антоніна Кузьменюк мала 12 вишитих рушників і 4 картини.
Багато вишивала Антоніна Сергіївна тоді, коли ще були маленькими її донечки – Альбіна і Сніжана. А як пішли до школи. То мали вишиті блузки, фартушечки.
Коли мода пішла на вишиті килими, Антоніна Сергіївна взялася до праці і незабаром око милували дві віртуозні роботи.
Згадує Антоніна Кузменюк, як вишила картину, розміром майже такою, як стіл, де хлопецьз дівчиною танцюють під двома яблунями.
Перезнімає вишивку Антоніна Сергіївна з малюнка, що купує на базарі.
Дуже важко перезнімати з малюнка, підбирати кольори, – ділиться вона. – А вишиття у мене в один маленький хрестик.
Хоча зараз жінка на заслуженому відпочинку, без роботи себе не уявляє. – Якщо я посиділа годину, то, здається, просиділа вічність. Тому вишиття дуже люблю, де щось побачу, відразу ж хочу вишивати – так відпочиваю душею.
Зараз вишивка Антоніни Сергіївни особлива, адже руки майстрині створюють ікони. За зиму вишила «Тайну вечерю», яка їй дуже легко вдалася, а також «Спасителя в пустелі, 40 днів і 40 ночей».
Є у Антоніни Сергіївни картини, які їй дуже дорогі. Наприклад, два лебеді, які, коли б розмовляли, розповіли б дуже багато, бо скільки сліз впало на цю картину, один Господь знає. А коли вишивала ікону Божої Матері то засиджувалась за роботою до пізьньої ночі, а то й до світанку. Та й для внуків багато повишивала. Артемко замовив бабусі ікону Спасителя , розп’ятого на хресті.
Хоча Антоніна Сергіївна Кузьменюк має уже поважні літа, проте й гадки не має розлучатися з вишиттям. Бо коли створює цю неперевершену красу і дарує вишивки дітям, то знає, що тоді у їхніх домівках квітують не просто мамині візерунки, а мамина любов і ніжність, якими щедро наділяє своїх дітей та внуків. І бажає, щоб, як і в вишитті, у їхньому житті були лише кольори радості.