Сазонова Лариса Петрівна

sazМайстриня вишивальниця з с. Матвійовець Шумського району
Вишиття Лариси Петрівни Сазонової приносить щастя. Так вважають і жителі Матвійовець, і мешканці навколишніх сіл. Тому так трепетно зберігають працю рук Лариси Петрівни, прикрашають світлиці її вишиттям, а рушниками, виготовленими цією майстринею, заквітчують найсвятіший куточок в домівці, де прикріплені родинні святині: ікони, образи. Лариса Петрівна настільки досконало володіє вмінням вишивати, що досягла вершин майстерності в такому складному мистецтві, вишиваючи ікони. Ікона Ангела-Хранителя, яка є окрасою її домівки, налаштовує на мир, спокій, гармонію, бо наче випромінює всі ці якості, вкладені неї майстринею. Тому так дорожить маминим подарунком син Лариси Петрівни, який знайшов свою долю там, звідки родом його батько, Анатолій Семенович, в м.Токмак Запорізької області. Там він працює бригадиром на будівництві, його дружина разом зі своєю мамою також трудяться в одній бригаді штукатурів, разом виховують двох донечок. Всі вони дуже цінують подарунок Лариси Петрівни, ікону Матері Божої з Дитям на руках, яку вона вишила для них, щоб завжди пам’ятали про рідні Матвіївці, про Шумщину, щоб   зігрівала їм душі теплом отчої домівки.
Ще однією з вершин майстерності цієї вишивальниці з Матвійовець є портрет Т. Шевченка, на який задивляються всі її односельчани, бо роботи такого рівня майстерності є великою рідкістю.
З давніх-давен в лексичному фонді рідного народу існує вислів, який чуємо завжди, коли молоді люди поєднують свої долі, тоді рідні кажуть, що молодята стали на рушничок щастя. Тому рушники Ларису Петрівну Сазонову просять вишити для однієї з найважливіших подій в житті, такої урочистої, як весілля, не тільки жителі Матвійовець, а й мешканці навколишніх сіл. На її рушниках оживають квіти небаченої досі краси і чудові візерунки, її мама, Євдокія Євгенівна, настільки захоплювалась гаптуванням рушників, доріжок, пошивок на подушки, що це мистецтво зуміла передати й донькам.